» » Беремо за приклад: сила духу і взаємна підтримка працівників забійного цеху

Беремо за приклад: сила духу і взаємна підтримка працівників забійного цеху

До того часу, коли на стіл споживача потрапляють смачні м’ясні делікатеси і ковбаса, м’ясна сировина проходить складні і відповідальні етапи роботи. А починається все на найскладніших, так би мовити, на «найнеестетичніших» ділянках роботи – забою тварин. Якщо не обізнана людина потрапить у забійний цех будь-якого м’ясокомбінату, перше, що спаде на думку, буде: як працівники роками витримують це – пар, вологість, жар та холод і постійну відповідальну тяжку фізичну працю? Але якщо ви поспілкуєтесь з ними бодай кілька годин, ви зрозумієте, що у них є те, чого бракує у багатьох робочих колективах – позитивна сила духу, завзяття, оптимізм, потужна взаємна підтримка, повага до своєї праці, з якою багато інших просто не впораються, і обов’язково – міцний і дружній колектив.

У колективі забійного цеху працює більшість чоловіків, але начальник цеху Литовченко Тетяна Іванівна порадила мені поспілкуватися саме з двома жінками, які є їх «старожилами», щоб вони передали частку своїх вражень від багаторічної роботи.

Я запитувала прості речі – як Ви прийшли на підприємство і так довго працюєте на фізично важких ділянках роботи, які є професійні побажання, яка зараз працює молодь та інше.

Жерепа Ольга Григорівна, працює забивачем худоби з 1983 року, ось уже 35 років!

- Після школи я навчалася у Полтавському профтехучилищі. Училище було на території місцевого м’ясокомбінату, я потрапила до групи формувальників ковбасних виробів. По закінченні переїхала до Кременчука, але на той час на нашому м’ясокомбінаті в ковбасному цеху не було місця, тож мене прислали до забійного цеху, доки не звільниться місце. Але пізніше, коли з’явилося місце формувальника, я почувала себе на своєму місці і переходити вже не хотілося.

Я почала свою трудову діяльність на підприємстві у роки його розквіту, при шаленій завантаженості. Працювали у дві зміни, під час яких відбувався забій до 200-300 голів скота. Робота дуже фізично тяжка, але я здружилась з колективом, вже вправно виконувала свою роботу і не хотіла зміни професії. Так і працюю, вважаю, що моя робота не просто фізично важка – вона вимагає великої точності, щоб не зіпсувати тушу неправильним надрізом і тим самим не підвести в роботі інших людей. Займаюсь забіловкою задніх ніг, закаповкою, нутровкою.

Деталям своєї роботи навчилася швидко з самого початку. У нас колектив дуже сталий, але за довгі роки бачила різні приклади – буває, вчиш людину своїй роботі, і людина довго працює, але й часто буває, що відразу бачиш, що така робота людині не до снаги. Найкраще виходить у того, хто дійсно потребує роботи, у кого дійсно є бажання навчитися тому, що він прийшов освоювати. Треба бути витривалим і фізично, і духом. Приємно сьогодні бачити когось поряд з молодих, завзятих в роботі і думати, що й сама така колись була! Але й я, хоч же два роки на пенсії, ще відчуваю в собі сили працювати! (Сміється – ред.).

На роботі зараз нас одночасно чоловік 30. У кожного свій процес, але ми і взаємозаміняємі, адже якщо хтось по якійсь причині відсутній, робота не повинна спинятися. За 35 років моєї ручної праці технологія її виконання не змінилася, та й не думаю, що колись зміниться. Це простий приклад, що є такі процеси, які автомат не замінить.

Побажання у мене прості, як і в кожної людини. У мене двоє дорослих синів – 33 і 28 років, тож у першу чергу прагну жити у мирній країні. Ну, звичайно, здоров’я хочеться і побільше роботи та заробітної плати!


Костюк Наталя Георгіївна, також солідний робочий стаж - працює забивачем худоби 27 років.

- Працювати на м’ясокомбінат прийшла відразу після школи. Спочатку мене направили до кишечного відділу, але мені щось було там не до душі, та й майстер сказала – ні, цій дівчині потрібна інша робота. Так я і прийшла в забійний цех, а там я відразу відчула: це моє – і робота, і люди.

В мої обов’язки забивача худоби входили різні процеси - знекровлення, обпалювання свиней, забіловування, знімання шкури. Працювала понад 20 років забіловщиком голів великої рогатої худоби – дуже складна робота, потрібно було правильно забілувати шкуру, обробити. Горджуся, що вмію це – адже, зазвичай, це вважається чоловічою спеціальністю. Колектив забійного цеху був і залишається дуже хороший, просто не може бути іншим, бо нам завжди потрібна взаємовиручка і підтримка. Як і раніше, у нас працює багато молоді, мене ж моїй справі, пам’ятаю, навчав Маценко Саша.

І 26 років тому, і сьогодні, технологічно процес роботи такий самий, бо хоч сама робота ручна, але справа тонка і її не роботизуєш. Бували часи, коли особливо стомлюєшся і замислишся, чи не змінити професію. Але це питання самому собі - несерйозне, думаю, у кожного іноді буває такий настрій. Я така людина, що дуже прив’язуюсь до колективу, до того середовища, в якому знаходжусь, а я з самого початку побачила своє місце серед цих людей.

Ми всі люди роботящі, нас не лякає багато роботи, нас швидше лякає її відсутність. Дуже добре пам’ятаю часи перебудови країни у 90-х роках, коли наше підприємство майже зупинилося. Адже ми звикли тяжко працювати, а тут встаєш було за звичкою о 5 ранку, а на роботу не треба, ми дома... І по два дні робили, а за відсутністю забою нас і в АХО виводили полоти бур’яни чи прибирати листя. На душі був відчай, що так залишиться назавжди. Це тяжче аніж важко працювати, повірте. Але позитивного було і є більше – ми всі сильні, дружні, підтримуємо один одного, і відчуваємо підтримку безпосереднього керівника - нашого молодого майстра Михайлика Ігоря Володимировича. Молодь у нас в забійному цеху молодець – дивлюсь, працюють добряче, як і ми змолоду, та й інакше у нас і не можливо – тільки на 100%.

А колись у молодості мені одна жінка сказала: «Не важливо, настільки «брудна» твоя професія, ти маєш щодня приходити на роботу нафарбована, бо ти – Жінка»! Як бачите, я й досі виконую цю настанову! (Сміється – ред.).

На сьогодні я вже 7 років як пенсіонерка, але відчуваю ще досить сил та енергії для роботи, адже наші пенсії маленькі, потрібна надбавка. У мене велика родина – двоє дорослих дітей, троє любих онуків, доглядаю за старенькою мамою, а влітку – ще й городи, звісно! Немає коли бути не оптимісткою!

Михайлик Ігор Володимирович, майстер забійного цеху.

Починаю розмову з того, що колектив забійного цеху добре його характеризує – чуйний, спокійний, професіонал своєї справи: - Ігорю Володимировичу, Ви молодий, 30 років, а вже багато років працюєте майстром на такій відповідальній роботі, як Ви потрапили на підприємство, чи складно працювати, яких перспектив би хотілося для колективу у подальшому?

- З приводу того, що так говорить колектив, це швидше характеризує їх добрі людські і професійні якості, адже це я у них і вчусь (Сміється – ред.). Колектив наш дійсно міцний, його треба берегти і цінувати. Колектив сталий, з мого багаторічного досвіду роботи «текучки» кадрів немає. Бувало, молоді хлопці, які у нас працювали, звільнялися, адже це життя і вони шукали кращу роботу, але згодом поверталися до нас, і це не поодинокі випадки. Бувало, по 2-3 рази звільнялись і вертались. І якщо людина до цього добре працювала, звісно, ми беремо її назад.

На м’ясокомбінат я потрапив випадково, понад 9 років тому – на забійній дільниці працювала моя однокласниця, розповіла мені, і я прийшов працювати забивачем худоби. Сама робота мене не злякала, адже сам я з села, з Глобинського району, тож для мене тут нічого нового не було, тільки технологічний процес дещо інший. Згодом я вступив у Полтавський технікум харчових технологій. На посаду майстра мене, певно, порекомендувала колишній майстер, так і працюю понад 7 років. Моя робота – організаційна, слідкую за якістю виконання робіт, контролюю всі етапи – від подачі на забій і закінчуючи відправкою у холодильний цех. Процеси відповідальні, все потрібно робити швидко і правильно. Це все робимо також разом із моїм безпосереднім керівником – Литовченко Тетяною Іванівною.

Щодо подальшої роботи забійного цеху, звісно, завжди хочеться кращого для колективу - поліпшення умов праці, нового сучаснішого обладнання, починаючи з електричного оглушення – це все допоможе нам оптимізувати роботу обезкровлення, шпарення тощо. А як результат - збільшиться продуктивність, покращаться якісні характеристики м’ясної сировини, зменшиться людський фактор на виробництві.

Продовження розповіді про роботу забійного цеху читайте в наступних випусках.