Історія компанії
Історія ПрАТ «Кременчукм’ясо» починається у 1913 році. Двоє братів-німців австрійського походження Фрідріх та Роберт Зейпи заснували у Кременчуці беконну фабрику. До справи брати підійшли з великою відповідальністю. Чутки про відмінну якість та смак бекону з Кременчука поширились далеко за межі України.
Історичні джерела свідчать, що окрім фабрики вони облаштували й власні свинарники на Піщаній горі. Частину сировини закуповували у місцевих селян, з якими укладали угоди, й працівники фабрики відслідковували, в яких умовах утримуються тварини, чим їх годують тощо.
Невдовзі у центрі Кременчука, на розі вулиць Катерининської та Херсонської (нині Соборна та Лейтенанта Покладова) відкрився магазин Зейпів, де продавалися бекон і ковбаси. У магазині завжди був широкий вибір ковбас і беконів, панувала ідеальна чистота. Для постійних покупців передбачалися знижки, а за годину до закриття магазину залишки продукції продавали усім охочим за символічними цінами.
Після Жовтневої революції 1917 року фабрика Зейпів була націоналізована й стала Беконною фабрикою Всеукраїнського скотарсько-молочарського союзу «Добробут». Її почали розбудовувати на руїнах колишнього Варшавського снарядного заводу, що евакуювався до Кременчука під час імперіалістичної війни 1915 року.
У середині 1920-х років багато фахівців вважали, що будувати подібне підприємство за 130 верст від Полтави, де вже є аналогічне – нерозумно. Мовляв, сировини не вистачить. Але вони помилялися.
Уже в 1927 році фабрика працювала безперебійно, у її цехи постачалося 80 % беконних свиней і 20% сальних. З беконних порід виготовляли бекон для експорту в Лондон, а продукцію із сальних порід споживали у Москві, Ленінграді і навіть у Франції. Рештки виробництва – ноги, хвости, голови – продавалися на місцевому ринку «Церебкоп».
У 1928 році в журналі «Наш край» писали про те, що на будівництво фабрики й підсобних відділів радянський уряд виділив один мільйон карбованців. На основному виробництві працювало 120 робітників, на допоміжних – 50. Так мало людей було задіяно через те, що вже в ті часи більшість процесів на виробництві були механізовані.
Під час Великої вітчизняної війни Кременчуцький м’ясокомбінат був зруйнований майже вщент. Відбудовувати підприємство кременчужани почали наприкінці 1940-х років шляхом народного будівництва. Сотні городян доклали своїх зусиль задля того, аби у середині 1950-х років підприємство знову запрацювало. Багато хто з народних будівельників потім прийшов працювати в цехи відродженого комбінату. Серед співробітників повоєнного м’ясокомбінату було багато учасників бойових дій і орденоносців.
Першими запрацювали забійний і ковбасний цехи. Обладнання на підприємстві практично не було, тож ковбасу варили у великому чані. Сировину і продукцію по цехах розвозили тачками. Цехи підприємства опалювалися вугіллям, яке працівники самі довбали сокирами. В холодну пору року, коли працівники зранку приходили в цехи, температура була наскільки низькою, що часто руки просто примерзали до залізних труб. Але, не зважаючи на надважкі умови праці, люди працювали на совість, завойовуючи авторитет і славу підприємству.
У співробітників Кременчуцького м’ясокомбінату завжди була почесна, відповідальна й благородна місія – нагодувати людей. А значить, піклуватися про здоров’я своїх земляків і співвітчизників, а ще – формувати їх позитивний настрій!
Кременчуцький м’ясокомбінат дав путівку в життя багатьом молодим людям. Прийшовши на підприємство зовсім юними, дослухаючись до порад наставників, кожен міг вирішувати, як будувати свою професійну кар’єру. Як наслідок, одні закінчували технікуми ті інститути, інші вдосконалювали свою майстерність, працюючи безпосередньо у цехах. Але кожен, хто бажав, неодмінно ставав професіоналом своєї справи і отримував повагу і гідну винагороду за працю.
1990-ті роки перебудови виявились для Кременчуцького м’ясокомбінату доволі тяжкими. Підприємство опинилось на межі банкрутства. Та доля готувала новий зліт. 14 липня 1998 року, оновленою управлінською командою, під керівництвом Бабаєва Олега Мейдановича створено Відкрите акціонерне товариство «Кременчукм’ясо».
Досвідчені майстри приготування м’ясних та ковбасних виробів взяли курс на якість – запровадивши сучасні європейські технології виробництва водночас зберегли та втілили кращі традиції попередніх поколінь. За 20 років ПрАТ «Кременчукм’ясо» досягнув амбітної мети - виготовлення тільки високоякісної продукції та завоювання лідируючих позицій на вітчизняному ринку.
Керівники м’ясокомбінату
КОДАК Сергій Іванович, керівником підприємства був приблизно з 1950 по 1954 роки.
ФЕДОРЕНКО Микола Іванович (10.02.1911 р.н.), вища воєнна освіта. Керівник підприємства з 10.02.1956 р. по 01.07.1961 р. (5 років 5 місяців).
НЕЛЮБА Олексій Олександрович (21.02.1928 р.н.). Здобув вищу освіту в 1958 р. в Одеському технологічному інституті харчової і холодильної промисловості, спеціальність – інженер-механік. Керівник підприємства з 27.07.1961 р. по 10.09.1963 р. (2роки 2 місяці).
МОГИЛЕВСЬКИЙ Михайло Григорович (1930 р.н.). Керівник підприємства з 25.07.1969 р. по 1972 р. (3 роки).
ПИЛЬНИК Анатолій Іванович (02.07.1933 р.н.). Московський технологічний інститут м’ясної і молочної промисловості (1967 р.), спеціальність – інженер-технолог. Керівник підприємства з 05.01.1972 р. по 10.01.1994 р. (22 роки).
ПОПОВИЧ Віталій Сергійович (20.07.1942 р.н.). Львівський політехнічний інститут, 1966 р., спеціальність – інженер-механік. Керівник підприємства з 09.11.1994 р. по 06.05.1998 р. (4 роки 6 місяців).
БАБАЄВ Олег Мейданович (21.10.1965 р.н.). Мінське вище воєнно-політичне загальноосвітнє училище (вчитель історії суспільствознавства). Київський національний університет імені Т.Г Шевченка, спеціальність – економіст. Голова правління ВАТ «Кременчукмясо» з 01.08.1998 р. по 31.07.2007 р. (9 років).
ДРОЗДОВА Ірина Анатоліївна (05.01.1967 р.н.). Полтавський технікум м’ясної промисловості, Київський технологічний інститут харчової промисловості, спеціальність – економіка і організація промисловості продовольчих товарів. Голова правління ПрАТ «Кременчукм’ясо» з 01.08.2007 р. і на теперішній час.